рація
РА́ЦІЯ¹, ї, ж. Радіостанція, звичайно пересувна або переносна.
— Я Крейсер, я Крейсер, як мене чути? Як мене чути? — скандував біля рації Саша Сіверцев (Гончар, III, 1959, 156);
Підтягаючи за собою автомат і рацію, він поповз по слизькій, вистеленій мохом землі (Скл., Карпати, II, 1954, 20);
Рація була схована на возі під житньою соломою (Коз., Вибр., 1947, 81).
РА́ЦІЯ², ї, ж.
1. Розумна підстава, обгрунтування чого-небудь.
— Ой ви, Химченку! — докірливо, але по-батьківському почав казати Корніцький, — ви шукаєте рації, аргументації й т. ін. на кожнісінький свій вчинок (Крим., Вибр., 1965, 331);
// Розрахунок, користь, вигода.
Дядько уважає, що Вам нема жадної рації давати гроші ворожим до Вас людям (Л. Укр., V, 1956, 171);
Тікати не було рації. Хутір був оточений (Тулуб, Людолови, І, 1957, 141).
◊ Ма́ти ра́цію див. ма́ти²;
Признава́ти (призна́ти) ра́цію кому, рідко — вважати кого-небудь правим у чомусь.
— Авжеж, — підхопила Октуся, — от нехай-но панєнка [панянка] вбере довгу сукню, то признає нам рацію (Л. Укр., III, 1952, 658).
2. заст. Вітальна промова.
Посли к Латину приступились, Три рази низько поклонились, А старший рацію сказав (Котл., І, 1952, 172).
Словник української мови (СУМ-11)