реви
РЕ́ВИ, ів, мн., розм. Голосний плач.
◊ Ре́ви насі́ли кого — хтось голосно заплакав, заревів.
[Зіля:] Обидили її, покривдили, то її й реви насіли (Вас., III, 1960, 131);
Ре́ви підня́ти — голосно заплакати, заревіти.
[Прохор:] Скажена баба! Я її ще й пальцем не торкнув, а вона вже й реви підняла!.. (Кроп., III, 1959, 161).
Словник української мови (СУМ-11)