реготливий
РЕГОТЛИ́ВИЙ, а, е, розм.
1. Який любить реготати.
Оришка унялася, а на третій день реготалася з горничними так, що аж стіни гули, — вона таки і на норов була весела-реготлива придалася (Мирний, IV, 1955, 31);
Він поспішав на побачення до своєї реготливої Сольки (Кучер, Трудна любов, 1960, 137).
2. Який супроводжується реготом.
Хведір, понуро послухавши дівочого реготливого шепотання і нікому слова не сказавши, тихо похилив поза церквою (Мирний, III, 1954, 32).
Словник української мови (СУМ-11)