ретивий
РЕТИ́ВИЙ, а, е.
1. розм. Який виявляє надмірну старанність, запопадливість у чому-небудь.
— Покричати ми майстри, — вилаяв себе в думках Гурін. — Сидить у кожному ретивий адміністратор, дай тільки розійтися (Жур., Вел. розмова, 1955, 12);
— Не хвилюйся. Вже погане минулося.. Є у вас ретиві діячі (Хижняк, Невгамовна, 1960, 100);
// Баский, бадьорий (про коня).
І здається: кінь ретивий Топче наших ворогів (Метл. і Кост., Тв., 1906, 41).
2. нар.-поет. Палкий, гарячий (про серце).
Моє серце ретивеє Печалі не знає (Чуб., V, 1874, 173).
Словник української мови (СУМ-11)