речовий
РЕЧОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до річ¹.
Відділ речового постачання;
// В якому зберігаються і видаються речі.
В роті ніхто не знав, що коли рота збиралася на фронт, на речових складах не знайшлося валянок об його нозі і рукавичок об руці — все на нього було завелике (Тют., Вир, 1964, 491);
// Представлений річчю (речами), предметом (предметами); у вигляді речей.
Якісно або щодо своєї форми гроші не мають меж, тобто є загальним представником речового багатства, бо вони безпосередньо можуть бути перетворені в усякий товар (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 136);
Власник лотерейного білета, на який припав речовий виграш, може, за своїм бажанням, одержати вартість речового виграшу готівкою (Рад. Укр., 10.IХ 1958, 3);
За характером знахідок київські скарби поділяються на речові й монетні. Перші, як правило, складаються із староруських ювелірних речей і предметів іноземного походження (Літ. Укр., 27.IV 1965, 4).
Речова́ кни́жка — книжка військовослужбовця, в якій ведеться облік постачання його обмундируванням, взуттям, білизною і т. ін.
— Прошу, одержуйте своє обмундирування і речову книжку (Гончар, III, 1959, 330);
Речови́й мішо́к див. мішо́к.
∆ Речове́ зна́чення сло́ва, лінгв. — значення основної частини слова на відміну від значення його формальної, або граматичної частини;
Речове́ пра́во, юр. — частина цивільного права, що регулює правовідносини, які мають своїм предметом речі;
Речові́ до́кази див. до́каз.
2. філос. Пов’язаний з матерією; фізичний.
Пафос його [П. Тичини] образів — в розкритті краси реального речового світу, в передачі прекрасної гармонії його звуків і фарб (Поезія.., 1956, 30).
Словник української мови (СУМ-11)