рипати
РИПАТИ, аю, аєш, недок. Час від часу або дуже часто видавати рип (див. рип 1).
За ними [колодниками], мов довгії тіні, Дві шкапи та рипає віз (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 270);
Говірка на вулиці, тупання; ворота рипали, віконця стукали; усе чула Галя... (Марко Вовчок, I, 1955, 155);
Всередині [готелю] стояв гук неугавний, деренчали дзвінки несамовито, рипали та стукали двері безперестанно (Панас Мирний, III, 1954, 257);
// чим. Створювати рип.
Більшенькі [діти] новими чобітьми рипають і весело кожному в вічі поглядають (Марко Вовчок, I, 1955, 30);
— Дмитре, пожежа! — Ну й що ж, — рипає клямкою. — Сафронів хутір горить вогнем ясним (Михайло Стельмах, II, 1962, 394).
Словник української мови (СУМ-11)