рипіння

РИПІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. рипі́ти і звуки, утворювані цією дією.

Двері відхиляються з рипінням (Коч., II, 1956, 298);

Його радував морозний ранок і якийсь особливий бадьорий ритм, що відчувався в кожному рипінні сідла і в кожному подиху товаришів (Довж., Зач. Десна, 1957, 111);

Гнат рипнув сідлом, і всі зашикали на нього, ніби те рипіння було чути за тридев’ять земель (Тют., Вир, 1964, 338).

Значення в інших словниках

1. рипіння — рипі́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. рипіння — -я, с. Дія за знач. рипіти і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. рипіння — РИПІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. рипі́ти і звуки, утворювані цією дією. Двері відхиляються з рипінням (І. Кочерга); Його радував морозний ранок і якийсь особливий бадьорий ритм, що відчувався в кожному рипінні сідла і в кожному подиху товаришів (О.  Словник української мови у 20 томах