рипіння
РИПІ́ННЯ, я, с.
Дія за знач. рипі́ти і звуки, утворювані цією дією.
Двері відхиляються з рипінням (І. Кочерга);
Його радував морозний ранок і якийсь особливий бадьорий ритм, що відчувався в кожному рипінні сідла і в кожному подиху товаришів (О. Довженко);
Гнат рипнув сідлом, і всі зашикали на нього, ніби те рипіння було чути за тридев'ять земель (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)