рихлий
РИ́ХЛИЙ, а, е, рідко.
1. Крихкий або розсипчастий.
Пливла по Волзі рихла, жовта крига (Бажан, І, 1946, 154);
Бульдозер за бульдозером так і шугають стрімголов у глибокі пази траншей, а залишені між ними вали рихлої необваленої землі дедалі вищають, ростуть (Гончар, Тронка, 1963, 78);
З рихлих плодів сік виходить мутний і майже не піддається очистці (Хлібороб Укр., 12, 1968, 33);
// перен. В якому недостатньо пов’язані окремі частини, сюжетні лінії і т. ін. (про твір мистецтва).
Фільм вийшов все ж сируватим, рихлим (Довж., І, 1958, 25).
2. Позбавлений свіжості, пружності.
Рихла шкіра;
// Який відзначається в’ялістю, слабкістю.
Для свиней ніжної, рихлої конституції характерний тонкий і слабкий кістяк, в результаті чого часто провисає спина, викривляються ноги (Свинар., 1956, 11).
Словник української мови (СУМ-11)