ричати

РИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Видавати протяжні загрозливі звуки низького тону, що нагадують звук «р-р-р» (про тварин).

Серед ночі лев страшно ричав (Граб., І, 1959, 474);

— Сказано ж: як на ведмедя мала галузка спаде, то ричить, а як велика, то мовчить (Гур., Наша молодість, 1949, 276);

Зотич, повернувши коня мордою до колони, скривився, почувши, як ричить Хлястик (Тют., Вир, 1964, 463);

// Видавати протяжні звуки від болю, злості і т. ін. (про людей).

Вони [Раду і Маріца] налітали одно на одного, бились грудьми, як роз’юшені півні, кусались і дряпались, як коти, ричали зі злості й теребили одно одного (Коцюб., І, 1955, 374);

// рідко. Ревіти, мукати (про рогату худобу).

Дим із стріх клубками в’ється, І ричить товар (Фр., XIII, 1954, 181);

В стайні ричала прикро і тривожно одна забута корова (Коб., II, 1956, 193).

2. розм. Кричати, говорити грубим, злим, дратівливим голосом.

— Ой, не пущу, не пущу ж я тебе, голубчику мій милий, соколе мій ясний!.. Нехай і мене беруть із тобою.. — Атайды [відійди]! — ричав [солдат] (Хотк., І, 1966, 142).

Значення в інших словниках

1. ричати — рича́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. ричати — див. кричати  Словник синонімів Вусика
3. ричати — -чу, -чиш, недок. 1》 Видавати протяжні загрозливі звуки низького тону, що нагадують звук "р-р-р" (про тварин). || Видавати протяжні звуки від болю, злості і т. ін. (про людей). || рідко. Ревіти, мукати (про рогату худобу). 2》 розм. Кричати, говорити грубим, злим, дратівливим голосом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. ричати — Рикати, риконути, вирикувати, вирикати, зрикувати, зрикати, порикувати, урикати, урикнути, гарчати, вигарчувати, вигарчити, зігарчувати, зігарчити, погарчувати, погарчити  Словник чужослів Павло Штепа
5. ричати — РИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. Видавати протяжні загрозливі звуки низького тону, що нагадують звук “р-р-р” (про тварин). Серед ночі лев страшно ричав (П. Грабовський); – Сказано ж: як на ведмедя мала галузка спаде, то ричить, а як велика, то мовчить (О.  Словник української мови у 20 томах
6. ричати — КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ЗИ́КАТИ розм., НАДРИВА́ТИСЯ розм., НАДСА́ДЖУВАТИСЯ розм., ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) діал., ГАЛАЙКОТА́ТИ (ГАЛАЙКОТІ́ТИ) підсил. діал., ЖЕЛІПА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови
7. ричати — Рича́ти, -чу́, -чи́ш гл. = рикати. Угор.  Словник української мови Грінченка