розважання
РОЗВАЖА́ННЯ, я, с. Дія за знач. розважа́ти.
— Дівка, кажуть, як верба: де посади, там і прийметься. — Не дуже вгамовалась [вгамувалась] Леся од такого розважання; рвалась, кричала, здіймала до неба руки (П. Куліш, Вибр., 1969, 103);
По довгих розважаннях і тайних нарадах вийшло вкінці, щоби конче виїхати до більшого міста на м’ясниці (Кобр., Вибр., 1954, 90).
Словник української мови (СУМ-11)