розгвинчений

РОЗГВИ́НЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгвинти́ти.

2. у знач. прикм., перен., розм. Неврівноважений, нетвердий.

В пам’яті відбилась оця гостра спина, вузькі плечі, довгі ноги і розгвинчена хода (Панч, О. Пархом., 1939, 40);

Нездарність прозирала в Кошарного в усьому: в довготелесій, якійсь розгвинченій постаті, в задовгому сумовитому, мов сталактит, носі, в довгих руках (Загреб., День.., 1964, 333).

Значення в інших словниках

1. розгвинчений — розгви́нчений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розгвинчений — див. непокірний  Словник синонімів Вусика
3. розгвинчений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розгвинтити. || розгвинчено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен., розм.Неврівноважений, нетвердий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розгвинчений — РОЗГВИ́НЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розгвинти́ти. Труба була розгвинчена; // перен., розм. А ось розгвинчена у всіх суглобах постать дурника Абеля (Н. Королева); В цю мить я помічаю по той бік дороги схожу на циркуль постать.  Словник української мови у 20 томах