розгвинчений
РОЗГВИ́НЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розгвинти́ти.
Труба була розгвинчена;
// перен., розм.
А ось розгвинчена у всіх суглобах постать дурника Абеля (Н. Королева);
В цю мить я помічаю по той бік дороги схожу на циркуль постать. Вона якась розтріпана, розхитана, розгвинчена, хилитається на одному місці, наче не знає, куди їй іти (Ю. Мушкетик).
2. у знач. прикм., перен., розм. Неврівноважений, нетвердий.
В пам'яті відбилась оця гостра спина, вузькі плечі, довгі ноги і розгвинчена хода (П. Панч);
Нездарність прозирала в Кошарного в усьому: в довготелесій, якійсь розгвинченій постаті, в задовгому сумовитому, мов сталактит, носі, в довгих руках (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)