розголос
РО́ЗГОЛОС, у, ч.
1. Розголошення, обнародування чого-небудь.
Про бойню на Тверській дозволено було, очевидно, писати в петербурзьких газетах. Але вже на другий день цензура злякалась розголосу (Ленін, 11, 1970, 298);
— Вибачайте, що я так повівся, знаєте, що нелегко мені. Але то я так, то я покривив душею, боявся розголосу (Чаб., Катюша, 1960, 302);
// Поширеність, популярність чого-небудь.
— О, дитя моє,.. жадоба розголосу й скороминущої слави грішного світу цього керувала вами. Проповідницька діяльність! Подорожі у невідомі далекі краї! Ось що манило вас! (Вільде, Сестри.., 1958, 432);
У хорошої пісні — широкий розголос, дужі крила (Літ. Укр., 22. ІІ 1963, 1).
◊ Набира́ти (набува́ти) широ́кого ро́зголосу; Дістава́ти (ма́ти, оде́ржувати і т. ін.) [вели́кий] ро́зголос — ставати широко відомим, популярним, привертати загальну увагу.
Ім’я Миколи Гаєвського набирало розголосу, про нього заговорили і в інституті, в якому він навчався (Гжицький, Вел. надії, 1963, 121);
Творчість Тургенєва, зокрема його роман «Батьки й діти», мала великий розголос в Росії і на Україні (Веч. Київ, 14.XI 1968, 2);
В перші десятиліття нинішнього віку дискусія про соціальну роль науки і техніки одержала широкий розголос (Знання.., 12, 1969, 4);
Не роби́ти ро́зголосу — приховувати, тримати в таємниці що-небудь.
Мусимо вишукати таку форму, яка дозволить нам і То-зі-хон додому забрати і великого розголосу в обителі поки що не робити… (Ле, Міжгір’я, 1953, 129);
Піддава́ти ро́зголосу — розголошувати що-небудь.
Редакції мають.. піддавати розголосу і різко критикувати факти бюрократизму і тяганини (Рад. Укр., 6.IX 1958, 1).
2. Чутка, поговір.
Вона вже мусить сама викрити своє ймення і розголос про се доходить до властей (Л. Укр., III, 1952, 744);
Далеко в районі уже пішов розголос, що в фільварку комуністи зачали гуртувати артіль (Чорн., Потік.., 1956, 68).
3. перен., рідко. Шум, гамір.
Ярмарок аж кипів.., стук, гук, розголос… (Вовчок, VI, 1956, 294).
Словник української мови (СУМ-11)