роздобріти
РОЗДОБРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Стати добрим, добродушним.
Христя дуже дивувалася, чого се так хазяйка роздобріла (Мирний, IV, 1955, 69);
— Оце так батько! — задоволено говорять стрільці. — А ми даремно на нього накинулись. — Щось роздобрів він дуже, — з недовірою говорять треті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 111).
2. Стати товстим, огрядним.
Чорні брови, мов п’явки, уп’ялися над чорними блискучими очима; шия, руки, стан, груди роздобріли, розпухли (Мирний, IV, 1955, 31);
Несподівано на старість роздобрів Сафрон, погладшав, наче помолодшав (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 651).
Словник української мови (СУМ-11)