розмишляти
РОЗМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко РОЗМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док.
1. Вдаватися до роздумів про що-небудь, обдумувати щось; роздумувати.
Розмишляти Горовицю не було коли: телефон дзвонив і дзвонив (Смолич, Мир.., 1958, 541);
По хвилині, розмислюючи, давав [Вишневецький] накази: — Вам, пане осавуле, з міліцією йти в обхід у напрямі на Чуднів (Ле, Наливайко, 1957, 55);
Думками своїми розмисливши добре, Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 37);
// перев. док. Прийти до якогось висновку після деяких роздумів.
По добрій праці, — розмислив Храпко, — можна й відпочити (Вовчок, VI, 1956, 277);
— Я волів би, проте,— розмислив Коломієць,— наперед трохи порадитися з місіс Ліліан (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 428).
2. тільки недок., рідко. Розуміти що-небудь, розбиратися, бути обізнаним у чомусь.
Хазяїн, річ таку почувши (А по-цапиному він дещо розмишляв), Йому дзвінок на шию намотав (Греб., І, 1957, 43).
Словник української мови (СУМ-11)