розпал

РО́ЗПАЛ, у, ч.

1. Дія за знач. розпали́ти, розпа́лювати.

— Ти не сердься, що я взяв для розпалу книжку з столу. Вона стара була й пошарпана (Ю. Янов., II, 1958, 61);

Жінки кололи лучину на розпал (Головко, II, 1957, 608).

2. Стан найвищого напруження, найповніший вияв чого-небудь.

Дьяконов пот-рапив у Строганівку.. в розпал весняних робіт (Гончар, II, 1959, 58);

Серпень — найбільш малохмарний місяць. Рослини святкують розпал світлої пори року (Хлібороб Укр., 7, 1967, 39).

3. Велике внутрішнє збудження, нервове піднесення.

В розпалі чого тільки не наговорить жінка. Ледарюгою Остапа назвала (Горд., II, 1959, 263).

Значення в інших словниках

1. розпал — ро́зпал іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. розпал — -у, ч. 1》 Дія за знач. розпалити, розпалювати. 2》 Стан найвищого напруження, найповніший вияв чого-небудь. 3》 Велике внутрішнє збудження, нервове піднесення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розпал — РО́ЗПАЛ, у, ч. 1. Дія за знач. розпали́ти, розпа́лювати. – Ти не сердься, що я взяв для розпалу книжку з столу. Вона стара була й пошарпана (Ю. Яновський); Жінки кололи лучину на розпал (А. Головко).  Словник української мови у 20 томах
4. розпал — Ро́зпал, -лу, в -лі  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)