розпанахувати
РОЗПАНА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПАНА́ХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Різким рухом, з силою рвати на частини, шматки що-небудь; розривати, роздирати.
[Роман:] Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли (К.-Карий, І, 1960, 372);
Василько лазив на дерево і розпанахав штани (Гур., Друзі.., 1959, 93);
*Образно. Ось шкваркнуло… вогняна стріла розпанахує небо… (Мирний, І, 1949, 145);
// безос.
— А це міна як бахне, так і розпанахало на мені всю гімнастьорку (Панч, В дорозі, 1959, 142);
// Ранити, розрізаючи, розсікаючи або розриваючи чим-небудь гострим або ко́лючим.
— На ножа! розпанахай мені груди, виріж моє серце (Н.-Лев., IV, 1956, 242);
— Якось мені мати наказала врізати хліба, а я палець до кістки розпанахав (Збан., Курил. о-ви, 1963, 53);
// Убивати чим-небудь гострим або ко́лючим.
[Зінька:] Учора кинулася на мене ряба корова і мало-мало не розпанахала мене (Кроп., II, 1958, 33).
2. Різким рухом розчиняти, розкривати що-небудь на обидва боки.
Розпанахати вікно;
// Різким рухом розстібати одяг.
Вона встала. Розпанахала на грудях жакетку (Грим., Незакінч. роман, 1962, 325).
3. перен. Раптово порушувати (тишу, спокій).
За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням, грім розпанахує тишу (Довж., І, 1958, 70);
Йому боляче зробилося, що не може взяти скрипку й розпанахати передвечірній спокій вулиці (Ле, Міжгір’я, 1953, 297);
// безос.
Хвилини очікування були неймовірно довгі. Раптом гулко розпанахало тишу (Десняк, Опов.., 1951, 24).
Словник української мови (СУМ-11)