розпанахувати
РОЗПАНА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко. РОЗПАНА́ХАТИ, аю, аєш, док., кого, що, розм.
1. що. Різким рухом, з силою рвати що-небудь; розривати, роздирати.
[Роман:] Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли (І. Карпенко-Карий);
Василько лазив на дерево і розпанахав штани (О. Гуреїв);
* Образно. Ось шкваркнуло... вогняна стріла розпанахує небо... (Панас Мирний);
// безос.
– А це міна як бахне, так і розпанахало на мені всю гімнастьорку [гімнастерку] (П. Панч);
// Ранити, розрізаючи, розсікаючи або розриваючи чим-небудь гострим або ко́лючим.
– На ножа! розпанахай мені груди, виріж моє серце (І. Нечуй-Левицький);
– Прикажчик як оперіщив гарапником через голову, так і розпанахав спину... (В. Винниченко);
– Якось мені мати наказала врізати хліба, а я палець до кістки розпанахав (Ю. Збанацький);
// кого. Убивати чим-небудь гострим або ко́лючим.
[Зінька:] Учора кинулася на мене ряба корова і мало-мало не розпанахала мене (М. Кропивницький).
2. що. Різким рухом розчиняти, розкривати що-небудь.
Розпанахати вікно;
// безос.
Задзвеніли шаблюки, з грюком розпанахало двері... (М. Хвильовий);
// Різким рухом розстібати (перев. одяг).
Вона встала. Розпанахала на грудях жакетку (Я. Гримайло).
3. перен. Раптово порушувати (тишу, спокій).
За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням, грім розпанахує тишу (О. Довженко);
Йому боляче зробилося, що не може взяти скрипку й розпанахати передвечірній спокій вулиці (Іван Ле);
// безос.
Хвилини очікування були неймовірно довгі. Раптом гулко розпанахало тишу (О. Десняк).
Словник української мови (СУМ-20)