розпит
РО́ЗПИТ, у, ч. Дія за знач. розпита́ти, розпи́тувати.
Ольга мало що чула з розпитів братиків (Кобр., Вибр., 1954, 157);
Якусь хвилину вони дивилися один на одного, та зараз було не до розпитів (Жур., До них іде.., 1952, 16);
// Запитання, яке вимагає відповіді, з’ясування.
З дівчатами стоїть Катя. Обступили її з розпитами. Але Катя неохоче відповідала (Головко, І, 1957, 395);
Через поріг Зненацька ступить хлопчик наш змужнілий І на усякі розпити жадливі Одповідатиме нам (Рильський, II, 1960, 305).
Словник української мови (СУМ-11)