розплутувати
РОЗПЛУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Розправляти, розмотувати або розв’язувати що-небудь заплутане.
Згинаючися в вузол, розплутувала [Маруся] ремені на ногах, пальці собі покривавила (Хотк., II, 1966, 271);
Сідав [старий] на землю і розплутував якісь вірьовки, говорив сам із собою (Тют., Вир, 1964, 378);
На одній підводі упали віжки коням під ноги, то стали, щоб їх розплутати (Ю. Янов., Мир, 1956, 114).
2. перен. Розбиратися в чому-небудь складному, заплутаному, робити щось складне, заплутане ясним, зрозумілим.
Він був дуже молодий і дуже певний, що вміє розплутувати найзаплутаніші справи (Гр., II, 1963, 415);
[Xлопець:] Вона було кожну сварку чи незгоду так швидко і легко розплутає, що нам було аж смішно стане, чого ми завелися (Л. Укр., II, 1951, 104).
◊ Розплу́тувати (розплу́тати) клубо́к (ву́зол, ни́тку і т. ін.) — з’ясовувати суть якої-небудь складної, заплутаної справи.
— Бачите, що робиться? Без ножа ріжуть. Я хочу завтра приїхати до вас, щоб разом з Божком розплутати цей клубок (Жур., Вел. розмова, 1955, 30);
На мить не припиняв я пошуки уперті, — Я мислю гострою усі вузли розплутав (Мисик, Біля криниці, 1967, 341);
Сирота глумливо гмукнув. Добре, що одного [браконьєра] злапав, цей ниточку розплутає (Гуц., Скупана.., 1965, 265).
Словник української мови (СУМ-11)