розпотрошити
РОЗПОТРОШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех., рідко. Очистити від нутрощів, потрухів;
// перен. Розбиваючи, розгромити, зруйнувати.
Ми розпотрошим кодло ваше (Сос., І, 1957, 403);
Було тільки люте бажання швидше розпотрошити цю гору стріляючої сталі (Гончар, II, 1959, 376);
// перен. Розриваючи, знищити.
Він з звірячою ненавистю кинувся на книжку і розпотрошив її (Вільде, Сестри.., 1958, 367).
Словник української мови (СУМ-11)