розруха
РОЗРУ́ХА, и, ж.
1. Повний розлад, розвал, перев. у господарстві, економіці країни.
В боротьбі проти іноземних інтервентів, на полях битв, у голоді й розрусі створювалася перша в світі Радянська держава (Рад. літ-во, 5, 1957, 76);
Нова економічна політика була розрахована на подолання розрухи, на створення фундаменту соціалістичної економіки (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 12).
2. рідко. Перетворення в руїни, руйнування.
3. заст. Розбрат, незгода.
— Се моє — й те моє, — брат братові казали: Кожну мализну за велике мали, Поміж себе розруху кували (Мирний, V, 1955, 267).
Словник української мови (СУМ-11)