розруха
РОЗРУ́ХА, и, ж.
1. Повний розлад, розвал, перев. у господарстві, економіці країни.
Розруха, розбрат, хвороби, голод, а головне, в крамницях [Росії] нічого не можна купити, бо всі вони зачинені (Б. Антоненко-Давидович);
– Наше місце вдома! Без нас, господарів, удома розруха й нестатки (Ю. Хорунжий);
Її пісні – як перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот. Тим паче зараз, як така розруха. Ти паче зараз, при такій війні (Л. Костенко);
– Хіба я винна, що розруха і не вродило? (В. Дрозд).
2. рідко. Перетворення в руїни, руйнування.
Була на цих землях, що колись входили до Київської Русі, велика руїна, розруха, вона поглинула, як прірва, багато стародавніх пам'яток (М. Малиновська).
3. заст. Розбрат, незгода.
– Се моє – й те моє, – брат братові казали: Кожну мализну за велике мали, Поміж себе розруху кували (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)