розрух
РО́ЗРУХ, у, ч.
1. Велика, безладна метушня, біганина.
Я й досі пам'ятаю, .. де ярмарок стояв; шумить мені досі увесь той гук, гомін, розтіч і розрух (Марко Вовчок).
2. Заколот, бунт людей, обурених, невдоволених чим-небудь.
Прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. до великого розруху (І. Франко);
А ви, три Мстиславенки славні, З доброго гнізда шестокрильці кохані! Не боями, не розрухом собі землі добували... (Панас Мирний);
Університет [Київський у 1884 р.] справляв ювілей свого існування, який закінчився студентськими розрухами й замкненням університету на півроку (В. Самійленко).
3. Тривога, замішання; сильний переполох.
Страшний розрух зробився в селі (І. Франко);
Есесівці поїхали десь далі, нічний розрух скінчився, злякані люди виповзали з прикрить (П. Загребельний).
4. Розбрат, незгода де-небудь або між кимсь.
– Такий там розрух, що батько сина, а чоловік жінку забувають, як звати... (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)