розсвітання
РОЗСВІТА́ННЯ, я, с., поет. Розсвіт.
Прощай, годино розсвітання За вічним снігом на горі, І явори над Алазанню, Як вартові богатирі (Мал., Звенигора, 1959, 25);
Ти мене кличеш звечора й зрання, Ти мене кличеш пізньої ночі, Ти мене кличеш в ясне розсвітання, Думи мені повіряєш пророчі (Забашта, Квіт.., 1960, 70);
І зливались в синіх далях З ясновидим розсвітанням Над Дніпром вогнів заграви, Дальні сяйва Дніпрогесу (Ус., На.. берегах, 1951, 164).
Словник української мови (СУМ-11)