розтелепа
РОЗТЕЛЕ́ПА, и, ч. і ж., фам. Нестримна, неуважна людина; роззява.
Він [Наполеон].. лаяв розтелепу брата за його запізнення, внаслідок чого не вдалося перерізати дорогу Багратіонові (Кочура, Зол. грамота, 1960, 84);
— Корову ж цієї ночі в якоїсь удовиці вкрали. Вдосвіта кинулась вона, розтелепа, до Марка шукати запомоги (Стельмах, Правда.., 1961, 148);
*У порівн. — От тобі й маєш! Я ще й винувата, що він ходить, як та розтелепа (Цюпа, Краяни, 1971, 190).
Словник української мови (СУМ-11)