розтикати
РОЗТИ́КАТИ див. розтика́ти.
РОЗТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТИ́КАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Стромляти, втикати що-небудь гостре в різні місця;
// перен. Абияк розміщувати, безладно розкидати що-небудь у великій кількості по різних місцях.
— І чому цей зрадливий пензель, роблячи мазки на полотні, так невдало розтикав їх, розмазав, розмісив брудними розводдями? (Довж., III, 1960, 132);
— А де решта краму? По кіосках розтикав? (Кучер, Трудна любов, 1960, 524);
// перен. Роздавати кому-небудь щось.
Андрій у своєму класі, я поруч, у другому.. Розтикаю дітям сякі-такі завданки, підходжу до вікна… (Вас., II, 1959, 87);
// Розсовувати, розставляти що-небудь у кількох місцях з метою схову.
Вибирали [селяни] з кошелів [пшеницю] у мішки і десь по подвір’ю ховали просто в сніг.. Розтикали.. у снігу десь попід тинами всяку всячину з князівського майна (Головко, II, 1957, 330);
// перен. Витрачати значну суму грошей на дрібниці.
— Були [гроші], та загули! — обізвався дід Грицай. — Отак: сюди тиць, туди тиць, та й розтикав три сотні (Н.-Лев., IV, 1956, 205).
Словник української мови (СУМ-11)