розтикати
РОЗТИ́КАТИ див. розтика́ти.
РОЗТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, РОЗТИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТИ́КАТИ, аю, аєш, док., що, розм.
Устромляти, втикати що-небудь гостре в різні місця.
Розтикати палиці в землю;
// перен. Абияк розміщувати, безладно розкидати що-небудь у великій кількості в різних місцях.
По одному бійцю розтикую в найближчі сусідні під'їзди (Є. Доломан);
І чому цей зрадливий пензель, роблячи мазки на полотні, так невдало розтикав їх, розмазав, розмісив брудними розводдями? (О. Довженко);
– А де решта краму? По кіосках розтикав? (В. Кучер);
// перен. Роздавати щось кому-небудь.
Андрій у своєму класі, я поруч, у другому .. Розтикаю дітям сякі-такі завданки [завдання], підходжу до вікна... (С. Васильченко);
// Розкладати, розсовувати, розставляти що-небудь у кількох місцях з метою схову.
Вибирали [селяни] з кошелів [пшеницю] у мішки і десь по подвір'ю ховали просто в сніг .. Розтикали .. у снігу десь попід тинами всяку всячину з князівського майна (А. Головко);
// перен. Витрачати значну суму грошей на дрібниці.
– Були [гроші], та загули! – обізвався дід Грицай. – Отак: сюди тиць, туди тиць, та й розтикав три сотні (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)