розтовчений

РОЗТО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до розтовкти́ 1, 2.

Бруньки липи, розтовчені на тісто, вживають як пом’якшувальний засіб на нариви (Лікар. рослини.., 1958, 119);

Він ще довго стояв за ворітьми — дивився на згружену осінню дорогу, що простяглася через лощину, ввігнула там свою розтовчену, змішану чобітьми спину і десь аж з-за горба плазує знов, далі (Мик., II, 1957, 83);

// У знач. прикм.

Над містом висить густий туман, брук вкритий розтовченою ріденькою грязюкою (Кол., На фронті.., 1959, 196);

Із розтовченої губи потекла кров (Фр., IV, 1950, 230).

Значення в інших словниках

1. розтовчений — розто́вчений дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. розтовчений — -а, -е, розм. Дієприкм. пас. мин. ч. до розтовкти 1), 2). || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розтовчений — РОЗТО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. до розтовкти́ 1, 2. Бруньки липи, розтовчені на тісто, вживають як пом'якшувальний засіб на нариви (з наук. літ.  Словник української мови у 20 томах
4. розтовчений — Розто́вчений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)