розтовчений
РОЗТО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм.
Дієпр. пас. до розтовкти́ 1, 2.
Бруньки липи, розтовчені на тісто, вживають як пом'якшувальний засіб на нариви (з наук. літ.);
Він ще довго стояв за ворітьми – дивився на згружену осінню дорогу, що простяглася через лощину, ввігнула там свою розтовчену, змішану чобітьми спину і десь аж з-за горба плазує знов, далі (І. Микитенко);
// у знач. прикм.
Над містом висить густий туман, брук вкритий розтовченою ріденькою грязюкою (П. Колесник);
Із розтовченої губи потекла кров (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)