розтоплений

РОЗТО́ПЛЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтопи́ти¹.

РОЗТО́ПЛЕНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтопи́ти².

Розтоплені сонцем, танули сніги (Цюпа, Грози.., 1961, 211);

Кипів метал, розтоплений до краю, Летіли іскри, мов волосожар (Шпорта, Запоріжці, 1952, 64);

Вечірнє сонце скувало срібну підставку для одиноких скель в морі, легких, прозорих, наче розтоплених в спеці (Коцюб., II, 1955, 295);

// У знач. прикм.

Почали шпичками штрикати вареники, та, обмочуючи у розтоплене масличко і сметанку,.. глитати (Кв.-Осн., II, 1956, 264);

З даху пріорівської кам’яниці жовніри обсипали лави градом куль, обливали розтопленою смолою і окропом, але козаки й стрільці вперто лізли по драбинах і вломлювались у вікна (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 460);

Сонце пече немилосердно, пахне розтопленою живицею (Кол., Терен.., 1959, 93);

[Мацько:] Як же вам не соромно, дочка сталевара, а ніколи розтопленої сталі не бачили (Собко, П’єси, 1958, 266);

Спека стоїть нестерпна. Вся долина під кручею по самі вінця мов налита прозорим, розтопленим склом (Гончар, І, 1954, 47).

Значення в інших словниках

1. розтоплений — розто́плений 1 дієприкметник розпалений розто́плений 2 дієприкметник перетворений на рідину  Орфографічний словник української мови
2. розтоплений — I -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до розтопити I. || розтоплено, безос. присудк. сл. II -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до розтопити II. || розтоплено, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розтоплений — РОЗТО́ПЛЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. до розтопи́ти¹. Вечірнє сонце скувало срібну підставку для одиноких скель в морі, легких й прозорих, наче розтоплених в спеці (М. Коцюбинський); // у знач. прикм.  Словник української мови у 20 томах
4. розтоплений — Розто́плений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)