розтоплювати

РОЗТО́ПЛЮВАТИ¹, юю, юєш і рідко РОЗТОПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗТОПИ́ТИ, топлю́, то́пиш; мн. розто́плять; док., перех. і без додатка. Починати топити що-небудь (піч, грубу і т. ін.), розпалювати вогонь у чомусь.

Тітка Докія вже розтоплювала піч, готувала сніданок (Коз., Нові Потоки, 1948, 259);

Скоро стала [козачка] козака з походу сподіватись, Стала до домівки приходжати, Стала в печі розтопляти (Укр.. думи.., 1955, 21);

// Нагрівати приміщення, воду і т. ін., запалюючи вогонь у чому-небудь.

На цей раз він і баню пішов розтоплювати з радістю, наче його чекало там, на вгороді, якесь свято (Гончар, Маша.., 1959, 6).

РОЗТО́ПЛЮВАТИ², юю, юєш і рідко РОЗТОПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗТОПИ́ТИ, топлю́, то́пиш; мн. розто́плять; док., перех. Нагріваючи, перетворювати тверду речовину в рідку.

Сніги розтоплює весна, Скрізь — березневий вир (Мас., Сорок.., 1957, 450);

В огні розтоплюйте руду, розлийте чавуну озера (Гонч., Вибр., 1959, 52);

Весна розтопила лід, грунт став мокрим, податливим, нетривким (Чаб., Тече вода.., 1961, 167);

*Образно. Тут [на березі] було видно, як удень. Великі юпітери, ці нові сонця електричного віку, цілими снопами яскравого вогню розтоплювали темряву (Коцюба, Нові береги, 1959, 277);

Сонце ясне! Сонце волі! Визволь із тюрми! Розтопи мої кайдани, Вирви дух із тьми! (Крим., Вибр., 1965, 118);

// перен. Робити м’якшим, лагіднішим; розчулювати.

Данько дивився на неї, і безмірна ніжність, безмірне любовне чуття до неї розтоплювали йому серце (Гончар, II, 1959, 91);

Чоловік хоча й гримнув на неї, що бабські сльози панського серця не розтоплять, але більше нічого не сказав і назирці ішов за нею і дітьми аж до Морозенкової садиби… (Стельмах, І, 1962, 394);

// перен. Сприяти зникненню (якого-небудь почуття, сумніву, настрою і т. ін.).

— Якась розумна голова додумалась тепер, саме перед оранкою наділяти [землю],— з новою силою шумують надії і розтоплюють останні сумніви (Стельмах, І, 1962, 388);

Вона приязно всміхнулася, відкривши разочки білих зубів, і ця усмішка розтопила хлопцеві сором’язливість (М. Ол., Леся, 1960, 130).

◊ Розтопи́ти лід див. лід.

Значення в інших словниках

1. розтоплювати — розто́плювати 1 дієслово недоконаного виду розпалювати вогонь, нагрівати рідко розто́плювати 2 дієслово недоконаного виду перетворювати на рідину; розчулювати рідко  Орфографічний словник української мови
2. розтоплювати — (лід) топити: (душу) П. розчулювати; (сумнів) розвівати, розганяти.  Словник синонімів Караванського
3. розтоплювати — I -юю, -юєш і рідко розтопляти, -яю, -яєш, недок., розтопити, -топлю, -топиш; мн. розтоплять; док., перех. і без додатка. Починати топити що-небудь (піч, грубу і т. ін.), розпалювати вогонь у чомусь. || Нагрівати приміщення, воду і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розтоплювати — РОЗТО́ПЛЮВАТИ¹, юю, юєш і рідко РОЗТОПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗТОПИ́ТИ, топлю́, то́пиш; мн. розто́плять; док., що і без дод. Починати топити що-небудь (піч, грубу і т. ін.), розпалювати вогонь у чомусь.  Словник української мови у 20 томах
5. розтоплювати — ЗАПА́ЛЮВАТИ (викликати горіння чого-небудь), ПІДПА́ЛЮВАТИ, РОЗПА́ЛЮВАТИ, РОЗГНІ́ЧУВАТИ, РОЗГНІТА́ТИ (вогонь, багаття і т. ін.); ЗАТО́ПЛЮВАТИ, ЗАТОПЛЯ́ТИ рідше, РОЗТО́ПЛЮВАТИ, РОЗТОПЛЯ́ТИ рідше (плиту, піч і т. ін.); ЗАКУ́РЮВАТИ, ЗАСМА́ЛЮВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. розтоплювати — Розто́плювати, -плюю, -плюєш; розтопи́ти, -топлю́, -то́пиш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)