рокувати
РОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка, поет. Те саме, що приріка́ти 1.
[Мартіан:] Я, мов ідолянин, дітей своїх на жертву рокував (Л. Укр., III, 1952, 293);
Я ще не знав тоді, що над його чолом, Неначе шуляк, смерть поблискує крилом І кігті випуска, рокуючи на муку… (Рильський, І, 1960, 263).
Словник української мови (СУМ-11)