руйнівник

РУЙНІВНИ́К, а́, ч. Той, хто (те, що) руйнує що-небудь.

Рух руйнівників машин почався разом з виникненням машинного виробництва (Нова іст., 1956, 28);

Ясно, що партія не може існувати, не борючись з усіх сил з руйнівниками партії (Ленін, 23, 1972, 75);

Хімічний елемент фтор, давно відомий як руйнівник речовин, тепер стає творцем (Веч. Київ, 20.II 1968, 4).

Значення в інших словниках

1. руйнівник — руйнівни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. руйнівник — I знищувач, нищитель, руїнник II див. ворог  Словник синонімів Вусика
3. руйнівник — -а, ч. Той, хто (те, що) руйнує що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. руйнівник — РУЙНІВНИ́К, а́, ч. Той, хто (те, що) руйнує що-небудь. Рух руйнівників машин почався разом з виникненням машинного виробництва (з навч. літ.  Словник української мови у 20 томах
5. руйнівник — РУЙНІВНИ́К (той (те), хто (що) руйнує що-небудь), РУЇ́ННИК, РУЙНА́Ч, НИЩИ́ТЕЛЬ рідко. Рух руйнівників машин почався разом із виникненням машинного виробництва (з підручника); Руїнників прогнали ми далеко (М.  Словник синонімів української мови
6. руйнівник — Руї́нник, -ка і руйнівни́к, -ка́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)