рупити
РУ́ПИТИ, ить; мн. ру́плять; недок., діал. Цікавити.
Що кому рупить, той про те і лупить (Номис, 1864, № 9752);
Він закриється очима й плечима, йому ніщо не рупить (Барв., Опов.., 1902, 276).
Словник української мови (СУМ-11)РУ́ПИТИ, ить; мн. ру́плять; недок., діал. Цікавити.
Що кому рупить, той про те і лупить (Номис, 1864, № 9752);
Він закриється очима й плечима, йому ніщо не рупить (Барв., Опов.., 1902, 276).
Словник української мови (СУМ-11)