русалчин
РУСА́ЛЧИН, а, е. Прикм. до руса́лка; належний русалці.
Водяник вигідно вкладається в очереті, очима слідкуючи роботу Русалчину (Л. Укр., III, 1952, 191);
— Я чув колись легенду,— замріяно продовжував Франтішек Слівка.— В ній розповідається, як маленький хлопчик підслухав хоровод русалок, а потім ходив по всьому світу й грав на скрипці русалчині пісні (Загреб., Європа 45, 1959, 329).
◊ Руса́лчин вели́кдень — за народними повір’ями — свято русалок.
— Я страх боюсь, що мене русалки залоскочуть.— Дак то ж на русалчин великдень (Гр., II, 1963, 333).
Словник української мови (СУМ-11)