руїнник

РУЇ́ННИК, а, ч. Те саме, що руйнівни́к.

[Вересай:] От з таких Ярчуків і виростають прямі руїнники того, що творить робітничий клас (Мик., І, 1957, 426);

В цій постаті [фашистського льотчика] в уяві машиніста втілився конкретний ворог, убивця й руїнник (Донч., VI, 1957, 177).

Значення в інших словниках

1. руїнник — руї́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. руїнник — Руйнівник, спустошувач, нищитель, пустошйтель.  Словник синонімів Караванського
3. руїнник — див. руйнівник  Словник синонімів Вусика
4. руїнник — -а, ч. Те саме, що руйнівник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. руїнник — РУЇ́ННИК, а, ч. Те саме, що руйнівни́к. [Вересай:] От з таких Ярчуків і виростають прямі руїнники (І. Микитенко); В цій постаті [фашистського льотчика] в уяві машиніста втілився конкретний ворог, убивця й руїнник (О. Донченко).  Словник української мови у 20 томах
6. руїнник — РУЙНІВНИ́К (той (те), хто (що) руйнує що-небудь), РУЇ́ННИК, РУЙНА́Ч, НИЩИ́ТЕЛЬ рідко. Рух руйнівників машин почався разом із виникненням машинного виробництва (з підручника); Руїнників прогнали ми далеко (М.  Словник синонімів української мови
7. руїнник — Руї́нник, -ка і руйнівни́к, -ка́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. руїнник — Руїнник, -ка м. Разрушитель. К. ПС. 7. Наслідити руїнника монгола. К. Дз. 80.  Словник української мови Грінченка