рясно
РЯ́СНО. Присл. до рясни́й.
На призьбах, святкуючи, рясно Посідав балакучий народ І проводить розмовоньку красно (Дн. Чайка, Тв., 1960, 287);
Як рясно пересипані оповідання й повісті Горького приказками, прислів’ями..! (Рильський, III, 1956, 413);
Посієш вчасно — збереш рясно (Укр.. присл.., 1963, 249);
Були парубки в старовинних жупанах, взятих рясно на зборки (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 159);
Говорила огрядна, рясно вбрана мадам Шило (Гончар, Таврія, 1952, 126);
// у знач. присудк. сл.
Цвіту було так рясно, що за ним вони ледве бачили один одного (Довж., І, 1958, 479);
[Мотря:] Груша знову як багато вродила. Давно вже не було на ній так рясно (Мороз, П’єси, 1959, 63).
Словник української мови (СУМ-11)