річка
РІ́ЧКА, и, ж. Те саме що ріка́.
Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Гл., Вибр., 1951, 39);
По цім боці Дунаю, де розкинулось місто Рені, над самою річкою сиділо двоє людей (Коцюб., І, 1955, 137);
А життя йде, сміється, плаче, розливається тисячами річок (Еллан, II, 1958, 62);
Твоєї гордої принади Не змалювати й не забуть, До тебе в лоно, Ленінграде, Річки історії течуть (Рильський, III, 1961, 225);
[Річард:] Ні, мрія не завжди бавить. Часом то за мрію річки криваві люди проливають (Л. Укр., III, 1952, 93);
Мало слів, а горя річка (Укр.. присл.., 1955, 33);
Піт уже річками котився по червоних, міцних обличчях новаків (Гончар, III, 1959, 327);
*У порівн. Старий пан сидів нерухомо, а сльози лилися з очей, мов дві річки (Фр., III, 1950, 293).
◊ Крапли́на в рі́чці див. крапли́на;
Кра́пля в рі́чці див. кра́пля;
Ли́тися рі́чкою (річка́ми) див. ли́тися;
Поли́тися рі́чкою див. полива́тися.
Словник української мови (СУМ-11)