самогубець
САМОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, хто сам себе позбавив життя.
Безталанного Семена поховали. Без попа, бо піп відмовився ховати самогубця (Ірчан, II, 1958, 314);
// перен. Той, хто зважується на ризиковану дію, на відчайдушний вчинок і т. ін., що може закінчитися його власною загибеллю.
Особливо накинувся він на переселенців.. — Хіба можна в таку далеч їхати з їхніми лахами і нещасними копійками? Це вже не люди, а купа самогубців! (Стельмах, І, 1962, 13).
Словник української мови (СУМ-11)