самоправно
САМОПРА́ВНО. Присл. до самопра́вний.
— Ага! Це рибалки? — моргнув на їх Колісник. — Це ті, що самоправно рибу з ставка тягали (Мирний, III, 1954, 308);
— Хай б’є [управитель] телеграму [панові], що громада викликає. Не хоче самоправно, а щоб по закону! (Головко, II, 1957, 220);
— Ви пробачте мені, що я самоправно за верстат поліз, потягло до звичної роботи (Цюпа, Три явори, 1958, 9).
Словник української мови (СУМ-11)