самочинно

САМОЧИ́ННО. Присл. до самочи́нний.

[Чиновник:] Своєї кари він не втече, а самочинно судить його не можна (Вас., III, 1960, 483);

Він призначив себе на бургомістра самочинно (Собко, Серце, 1952, 104).

Значення в інших словниках

1. самочинно — самочи́нно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. самочинно — Присл. до самочинний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. самочинно — Свавільно, довільно  Словник чужослів Павло Штепа
4. самочинно — САМОЧИ́ННО. Присл. до самочи́нний. [Чиновник:] Своєї кари він не втече, а самочинно судить його не можна (С. Васильченко); Він призначив себе на бургомістра самочинно (В. Собко).  Словник української мови у 20 томах