свитина
СВИТИ́НА, и, ж. Те саме, що сви́та¹.
З хати по нитці — сироті свитина (Номис, 1864, № 10705);
Раз увечері зимою, У одній свитині, Іде боса титарівна І несе дитину (Шевч., II, 1963, 102);
//Благенька, поношена свита.
Штани в його полатані, Подрана свитина; Куди не глянь — кругом бідний, Кругом сиротина! (Щог., Поезії, 1958, 66);
Одягнув [Антін] свою свитину, підперезався мотузкою, взяв сокиру і пішов на гору (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39).
Словник української мови (СУМ-11)