світлиця
СВІТЛИ́ЦЯ, і, ж.
1. Чиста, світла, парадна кімната в будинку.
Мати й дочка вибігли з кімнати в світлицю й кинулись до вікон (Н.-Лев., III, 1956, 13);
Квартира Каленика Романовича складалася з двох невеличких кімнаток, одна з них правила за світлицю, а друга за кухню і їдальню (Сенч., Опов., 1959, 8).
2. Кімната в будинку.
Пан директор устав із ліжка, умився, одягся і пішов у ті світлиці, де снідали його вихованці (Мак., Вибр., 1954, 38);
Приснились їй дивні якісь хороми, а вона ходить по них із світлиці в світлицю і ніяк не може з них вибратись (Гончар, II, 1959, 265).
3. Невелика кімната у верхній частині будинку.
А в городі младії [молоді] вдови В своїх світлицях, чорноброві, Запершись, плачуть (Шевч., II, 1963, 91).
Словник української мови (СУМ-11)