світлиця
СВІТЛИ́ЦЯ, і, ж.
1. Чиста, світла, парадна кімната в будинку.
Мати й дочка вибігли з кімнати в світлицю й кинулись до вікон (І. Нечуй-Левицький);
Квартира Каленика Романовича складалася з двох невеличких кімнаток, одна з них правила за світлицю, а друга за кухню і їдальню (І. Сенченко).
2. Кімната в будинку.
Пан директор устав із ліжка, умився, одягся і пішов у ті світлиці, де снідали його вихованці (О. Маковей);
Приснились їй дивні якісь хороми, а вона ходить по них із світлиці в світлицю і ніяк не може з них вибратись (О. Гончар);
А в городі младії [молоді] вдови В своїх світлицях, чорноброві, Запершись, плачуть (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)