се
СЕ¹, част., заст. Це ( див. це¹).
— Де то се наш Василь? — спитав Грицько, опускаючись на землю, коли вони дійшли до бурти (Мирний, IV, 1955, 13);
Іде [Петро] до хати. Квітки коло хати позасихали і позаростали бур’яном. Як ось чує — наче хто співає стиха. «Боже мій! Чий же се голос?» (П. Куліш, Вибр., 1969, 193);
— Наші люди його бачили востаннє у Хмелинцях, а се і мати поїхала туди до його (Вовчок, І, 1955, 216).
СЕ² див. сей.
Словник української мови (СУМ-11)