себелюб
СЕБЕЛЮ́Б, а, ч. Те саме, що себелю́бець.
Не минали [багачі] себелюби, Та все жалкували, Що сироти таким добром Старців годували! (Шевч., II, 1953, 51);
— Не подумайте, що ми такі нікчемні себелюби і ретрогради, що тільки в своєму рідному болоті кохаємось (Кол., Терен.., 1959, 172).
Словник української мови (СУМ-11)