себелюбець
СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Себелюбна людина; егоїст.
— Який я себелюбець!..Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, — зараз і забув про все! (Гр., II, 1963, 59);
Себелюбець, хвалько і балакун, він на початку війни почав розповсюджувати афішки, які, на його думку, підносили патріотичний дух москвичів (Кочура, Зол. грамота, 1960, 173).
Словник української мови (СУМ-11)