себелюбець
СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч.
Себелюбна людина; егоїст.
– Який я себелюбець! .. Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, – зараз і забув про все! (Б. Грінченко);
Себелюбець, хвалько і балакун, він на початку війни почав розповсюджувати афішки, які, на його думку, підносили патріотичний дух москвичів (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)